Завдання для дистанційного навчання 04.02.2016

9 клас Біологія 

Тема уроку «Запліднення. Генетичне визначення статі»

Опрацювати § 56. Скласти опорний конспект. Виконати завдання «Перевір себе» (див. ↓)

Індивідуальні та творчі завдання:

 зібрати інформацію для початку проекта на тему «Шкідливий вплив на здоров’я підлітків, ранніх статевих стосунків. Аборт».

Матеріал уроку

1.   Запліднення. Штучне запліднення.

  Бесіда

Пригадайте

•    Що таке запліднення? (Процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин.)

•    Які типи запліднення бувають? Для яких організмів вони характерні? (Зовнішнє, внутрішнє.)

•    Який тип запліднення характерний для людини? (Внутрішнє.)

Під час статевого акту сперматозоїди разом із секретом додаткових статевих залоз через сечостатевий канал виводяться в жіночі статеві органи. У 1 мл сперми міститься до 100 млн сперматозоїдів. Швидкість руху сперматозоїда людини може досягати 0,1 мм/с, або більше ніж 30 см/год. Вони рухаються в бік яйцеклітини, що обумовлено хемотаксисом.

Запліднення відбувається у верхній частині маткової труби після овуляції.

Пригадайте:

•    Як яйцеклітина потрапляє з яєчника до маткової труби?

Яйцеклітина потрапляє до маткової труби завдяки скороченням війок клітин епітелію, які його вистеляють, і скороченням м’язової оболонки маткової труби.

Злиття сперматозоїда і яйцеклітини в матковій трубі (запліднення).

1 — піхва; 2 — шийка матки; 3 — порожнина матки; 4 — маткова труба; 5 — яєчник.

У процесі запліднення розрізняють два етапи:

•    проникнення сперматозоїда через оболонки яйцеклітини;

•    злиття ядер статевих клітин.

Пригадайте:

•    Як сперматозоїд проникає в яйцеклітину?

Перед проникненням сперматозоїд виділяє ферменти, які розщеплюють оболонки яйцеклітини.

У яйцеклітину проникає головка сперматозоїда, а хвіст відкидається.

            Після цього відбуваються фізико-хімічні зміни в поверхневому шарі цитоплазми яйцеклітини і утворюється непрониклива оболонка запліднення. Тобто інші сперматозоїди в клітину потрапити не можуть. У заплідненій яйцеклітині відбувається злиття ядер і утворюється одноклітинний зародок — зигота з диплоїдним (подвійним) набором хромосом. Так настає вагітність.

             Але всім відомо, що в наш час жінкам і чоловікам дуже часто ставлять діагноз «безпліддя». Декілька десятків років тому жінка з таким діагнозом не могла мати дітей, а зараз на допомогу приходить метод штучного запліднення.

2.   Генетичне визначення статі.

ü  Біологічна задача

•    Ви лікар акушер-гінеколог пологового будинку. До вас прийшов чоловік породіллі із звинуваченням на адресу жінки: «Чому вона народила дівчинку, адже я хотів хлопчика?»

                     У різні часи існувало багато різних точок зору. Римляни говорили: «Якщо в сім’ї головний чоловік, то народжується син». А Гіппократ вважав, що сім’яна рідина з лівої сім’яної залози дає потомство жіночої статі, а з правої — чоловічої. Деякі вчені запевняли, що стать дитини буде протилежною статі того члена подружжя, чиї людські якості будуть вищі. Навіть існувала народна прикмета: якщо народжується більше хлопчиків, аніж дівчаток, бути війні.

                         Сьогодні, коли генетика розставила всі крапки над «і», ці та інші теорії сприймаються як кумедні.

                        Чоловіча і жіноча стать відрізняються одна від одної генетично. Спадкова інформація людини перебуває в її хромосомах, які містять гени, що визначають розвиток організму.

 Пригадайте:

•    Що ви знаєте про хромосоми?

•    Скільки хромосом міститься в ядрі соматичної (нестатевої) клітини людини?

  

Клітини чоловіків містять 46 хромосом, із яких 44 хромосоми — аутосоми — не впливають на стать, і 2 статеві хромосоми Х і У. У чоловіків вони різні за розміром. А у жінок ці хромосоми однакові і називаються Х і Х. У статевих клітинах набір хромосом наполовину менший (гаплоїдний). Усі яйцеклітини однакові, а сперматозоїди бувають двох типів — Х і У. Тому майбутня стать буде залежати від того, яким сперматозоїдом буде запліднена яйцеклітина, і визначається у момент запліднення.

       Таким чином, стать дитини залежить тільки від батька. При заплідненні відбувається об’єднання хромосом чоловічої і жіночої гамет. Імовірність народження хлопчика чи дівчинки становить 50 %, тому що половина сперматозоїдів містить Х-хромосому, а інша половина — Y-хромосому.

        Стать організму визначається під час запліднення і залежить від хромосомного набору зигот.

Перевір себе

Відновлення тексту.

Вставте пропущені слова в текст.

З ембріонів з двома Х-хромосомами (від кожного з батьків по одній Х-хромосомі) розвиваються ____________ . З ембріонів, які містять _______ (Y)-хромосому від батька і ________ (Х)-хромосому від __________ , розвиваються ___________ .

Вправа «Творча лабораторія»

Бувають випадки, що в процесі запліднення беруть участь статеві клітини з порушенням кількості чи будови хромосом. Спрогнозуйте, які можуть бути наслідки такого запліднення. 

«Закінчи речення»

•  Процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин називається ... 

•  У результаті процесу запліднення утворюється ...

•  Запліднення відбувається у ... 

•   Кількість сперматозоїдів, які проникають у яйцеклітину, ... 

•  Сперматозоїд проникає у яйцеклітину завдяки ... 

•  Час, через який сперматозоїди досягають порожнини матки, ...

•  Кількість хромосом у соматичній клітині людини ... 

•  Кількість хромосом у статевій клітині людини ...

•  Статеві хромосоми жінки ... 

•  Статеві хромосоми чоловіка ...

•  Визначення статі в людини залежить від ... 

•   Нестатеві хромосоми називають  ...

Тема уроку «Запобігання захворюванням статевих органів»

Відео до теми уроку

1. ВІЛ/СНІД

       2. Документальний фільм "СНІД" 

Опрацювати § 57. У зошиті записати відповідь на запитання:«Способи і засоби запобігання венеричним хворобам». Обов’язково всім написати повідомлення або реферат ««Що я знаю про СНІД»

Індивідуальні та творчі завдання:

розробити буклети з попередження венеричних захворювань.

Інформація до уроку

«Сифіліс»

Перші хворі. У ХV-XVІ ст.. у Європі були цілі епідемії сифілісу, тому тоді цю хворобу називали «великою віспою» і «статевою чумою». Відома з 1530 р., уперше описана італійським лікарем Франкасторо, що спостерігав муки пастуха Сифілоса. Христофор Колумб залишив щоденники, у яких записано про те, що його моряки завезли в Європу хворобу, від якої в XV-XVІ ст.. почалася епідемія, але передавалася вона тільки статево.

Збудник. Бліда трипонема відкритий у 1903 р. Д. Заболотним. Має розміри 8-14 мкм, нагадує штопор. Живе і розмножується лише у тканинах людини. У вологому середовищі (губка, рушник) мікроб зберігає свою життєздатність до 12 годин (до висихання), а в слині хворої людини за кімнатної температури – від кількох годин до кількох діб, швидко гине при дії сонячного світла, високої температури, спирту.

Шляхи передачі. Основне джерело зараження – хвора людина. Сифілісом заражаються при випадкових дошлюбних або позашлюбних статевих стосунках, менше – при поцілунках і укусах, ще менше – через предмети вжитку (склянки, ложки, зубні щітки, рушник, недокурки, бритви тощо), якими користувався хворий. Інкубаційний період від 3 до 5 тижнів.

Симптоми. Ознакою раннього сифілісу є поява специфічної виразки у місці проникнення збудника. Першим симптомом у чоловіків є безболісна поява виразки на пенісі, і лише пізніше збільшуються пахові лімфатичні вузли. У жінок виразка найчастіше з’являється на шийці матки або на стінці піхви, і тому жінка не усвідомлює цих симптомів, однак пізніше і у неї збільшуються лімфатичні вузли. Після того, як збудник потрапляє у кров, з’являється сифілітична висипка на шкірі (великі висипання у формі червоних гнійників, в яких є живий збудник). Тоді заразитися можна побутовим шляхом. Пізній сифіліс починається приблизно через 2 роки після зараження. Якщо хворий не лікується, то хвороба вражає внутрішні органи, нервову, серцево-судинну систему, кістки. У глибоких шарах шкіри і підшкірній основі утворюються невеликі тверді горбики або великі, розміром до курячого яйця. Вузли, так звані гуми, які згодом розпадаються і перетворюються у виразки. Вони довго не гояться і залишають після себе рубці. Випадає волосся на голові, у бровах, віях. Руйнується перегородка носа, уражається спинний мозок, настає параліч.

При своєчасному лікуванні сифіліс повністю руйнується.

«Гонорея»

Перші хворі. Гонорея відома з XVІІ ст.. У країнах Європи мала назву «французький нежить», або «трипер».

Збудник. Гонокок відкрив у 1879 р. німецький учений Нейссер, має вигляд диплококів, що нагадують кавові зерна. Довго зберігається у вологому середовищі (губка, рушник – до доби, у водопровідній воді – 2 доби). Нестійкий до високої температури. Швидко гине у мильній воді.

Шляхи передачі. У переважній більшості статевим шляхом. Також під час пологів. Побутовим шляхом дуже рідко, оскільки гине у зовнішньому середовищі.

Симптоми. Нерідко гонорея проходить безсимптомно, тому люди не завжди вчасно звертаються до лікаря. У чоловіків місцем зараження є сечовивідні залози і легкий біль при випусканні сечі. Виникають слизові або серозні виділення із зовнішнього отвору статевого члена. Згодом виділення стають гнійними, рясними, навіть кров’яними. Якщо не лікуватися, уражаються інші статеві органи, наприклад, придатки яєчок. Тоді підвищується температура тіла, виникає гострий біль у ділянці мошонки. Це призводить до безпліддя. Особливістю гонореї у жінок є виникнення численних вогнищ інфекцій – у сечівнику і шийці матки. Першими ознаками є відчуття печіння при сечовипусканні, часті позиви, виділення. Змінюється ритм і характер місячних. Відомі гонорейні ураження суглобів, серця, нервової системи, м’язів тощо.

Гонорея виліковується. Раціональне лікування забезпечує повне одужання.

 «Трихомоніаз»

Збудник. Вагінальні трихомонади – мікроскопічні одноклітинні організми. Нестійкі у зовнішньому середовищі, чутливі до висихання, гине при митті рук з милом, а при обробці дезинфікуючими розчинами – через кілька секунд, у водопровідній воді – через 10-15 хв.

Шляхи передачі. Заразитися можна фактично статевим шляхом і лише у виняткових випадках – нестатевим: через предмети, якими користувалася хвора людина. У вологому середовищі (рушник, губка) збудники зберігають свою життєздатність протягом 1-2 год, при висиханні гинуть через 5-30 хв.

Симптоми. З’являються через 3-11 днів. Основними вогнищами є уретра, а у жінок – ще піхва і канал шийки матки. У гострих випадках є значні гнійні, іноді пінисті, виділення з піхви, які подразнюють слизові оболонки і шкіру, спричиняючи свербіж зовнішніх статевих органів, а також печіння. У чоловіків хвороба здебільшого протікає приховано та без симптомів, а гострий перебіг трапляється рідко і супроводжується гнійними виділеннями та частими сечовипусканнями, з різями. У випадку гострого перебігу симптоми незначні, виділення з уретри у невеликій кількості, сірого чи сіро-жовтого кольору.

Можливі ускладнення: запалення придатків яєчок, сім’яних міхурців, сечового міхура та нирок, зрідка – безпліддя.

«Хламідіоз»

Збудник. Хламідія. Дуже дрібний внутрішньоклітинний паразит. Нестійкий у зовнішньому середовищі.

Шлях зараження. В основному статевий, але іноді заразитися можна і побутовим шляхом через предмети особистої гігієни: білизну, рушник тощо.

Симптоми. Зазвичай проявляються через 1-4 тижні після інфікування. Чоловіки відчувають дискомфорт при сечовипусканні, болі внизу живота та в поперековому відділі хребта, можуть бути незначні виділення, а також запалення яєчок. У жінок хламідії уражають шийку матки та уретру, при відсутності лікування процес розповсюджується на яєчники і спричиняє безпліддя. Якщо не дотримуватися правил особистої гігієни, можливе запалення слизової оболонки очей.

Хвороба виліковується.

«СНІД»

Перші хворі. У липні 1981 р. у звітах американського Комітету контролю хвороб в Атланті з’явилися тривожні повідомлення про таємничу недугу, яка поширюється серед гомосексуалістів і веде до смерті. Перед цим у 1978р. СНІД був описаний як хвороба, а вірус СНІДу – ВІЛ – був виділений з організму людини тільки у 1983р.

Збудник. Ретровірус ВІЛ, який живе і розмножується в Т-лімфоцитах, при цьому руйнуючи їх. Він нестійкий у зовнішньому середовищі: він гине при температурі 56ْ С протягом 30 хв., при температурі 70-80 через 10 хв, під час кипіння – через 1 хв.через 1 хв. Вірус гине від дії 70% етилового спирту, ефіру. Стійкий при висушуванні та заморожуванні, відносно стійкий до дії радіації, ультрафіолетового випромінювання.

Шлях зараження. Резервуар і джерело збудника – хвора людина на СНІД, а також ВІЛ-інфікована людина. Вірус є у невеликій концентрації у крові, спермі, а також у менструальних виділеннях і вагінальному секреті. Крім того, Віл виявляється в грудному молоці, слині, слізній і спинномозковій рідині, у поті, сечі, калі.. таким чином, вірус потрапляє у всі біологічні рідини організму. Проте концентрацію потрібну для зараження, він отримує у крові, виділеннях статевих органів та в грудному молоці. Тому передача ВІЛ можлива:

§    Статевим шляхом (найпоширеніший шлях);

§    Через кров (найчастіше через використання нестерильних шприців, переливання крові;

§    Дитині від матері: під час пологів, вагітності або вигодовування грудьми (кожна третя дитина, яка народжується від ВІЛ-інфікованої матері, також заражена вірусом).

Неможливо заразитися шляхом побутових контактів з інфікованими особами:

§    Повітряно-крапельним шляхом;

§    Через укуси комах;

§    При спільному використанні посуду, постільної білизни, рушників, іграшок та ін.;

§    При користуванні спільним туалетом, ванною, басейном чи сауною;

§    Через обійми, потискання рук та поцілунки.

ВІЛ-інфікуанню запобігає відмова від статевих стосунків з випадковими людьми. Презерватив не запобігає СНІДові, він лише зменшує ризик зараження.

Симптоми. Незважаючи на відсутність на перших стадіях хвороби симптомів, всередині тіла ВІЛ-інфікованих поступово руйнується імунна система. З часом помітні постійна втома, пітливість уночі, підвищена температура, кашель, діарея. Типовими симптомами є збільшення лімфатичних вузлів. Повна картина СНІДу характерна виникненням інфекцій, спричинених мікробами, які для здорової людини нешкідливі або лише частково вражають організм і піддаються лікуванню. У хворого на СНІД ці інфекції погано лікуються і мають важкий перебіг хвороби. Вони і призводять до смерті. Супутники СНІДу – ракові пухлини, саркома Капоші, пневмонія, цитомегаловірус, менінгіт, енцефаліт, ротовий кандидоз та ін.

Основні групи ризику:

§    Наркомани – 25%;

§    Повії і гомосексуалісти – 70%;

§    Хворі вагітні – 10-20%.